1Премудрість збудувала будинок собі, витесала сїм стовпів до него,
2Заколола жертви, налила вина й приготовила стіл у себе;
3Розіслала служебки свої, щоб покликали з городських висот:
4Хто невчений простак, звертай сюди! а тим, що на розум убогі, сказала:
5Прибувайте та їжте мій хлїб і вино моє пийте;
6Покидайте дурноту, й жийте, та ходїте стежками, що вам розум укаже!
7Хто хоче кепкуна навчати, наживе собі неславу, а хто докоряє безбожникові, сказу собі чинить.
8Не картай кепкуна, бо зненавидить тебе; картай мудрого, а будеш йому любий;
9Дай науку мудрому, — зробиться ще премудрійшим, вмудряй праводушного, а він своє знаннє примножить.
10Почин премудростї — страх Господень, а пізнаннє сьвятого — се розум;
11Бо тілько через мене продовжиться вік твій і причиниться тобі років життя.
12Коли ти мудрий, то мудрий єси собі на користь; коли ж пустун ти, тобі від сього шкода.
13Женщина нерозсудлива, щебетлива й глупа невіжа,
14Сїдає на стілцї вона в свойму будинку, на підвисшених місцях у містї,
15Щоб кликати тих, що йдуть дорогою, що правими дорогами своїми ходять:
16Хто неук, завертай сюди! а недоумкові каже:
17Вода украдена солодша, й вкритий хлїб смашнїйший.
18А він і не знає, що там самі мерцї, а ті, кого вона закличе, — в преисподнїй.