1І відказав Елифаз із Теману й промовив:
2Як ми стребуємо заговорити до тебе, — чи не буде се тобі прикро? Да хто слово може зупинити?
3Отсе ти не одного навчав, і знемагаючі руки піддержував;
4Хто спотикавсь, того підкріпляли слова твої, і хистким колїнам ти додавав сили.
5Тепер же дійшло до тебе, а ти знемочнїв; дотикнуло тебе, та вже й упав духом.
6Чи ж богобоязність твоя не повинна бути твоєю надїєю, а невинність доріг твоїх — упованнєм твоїм?
7Згадай же сам, хто погибав безвинний, і праведних коли викоренювано?
8Я сам бачив, що хто в безбожностї орав і сїяв лихо, той сам його й пожинав.
9Такі від подуву Божого погибають, а від духа гнїву його зникають.
10Рев лева й голос рикаючого вмовкає, і зуби в левчуків кришаться;
11Могутний лев гине без добичі, й щенята левицї розбігаються.
12І надійшло до мене зтиха слово (Боже), й я почув його ледь-неледь ухом.
13Серед розгадування над ночними привидами, коли сон на людей находить,
14Я задрожав і затремтїв у страсї, і всї кістки в мене затрусились;
15І перейшов дух понад мене, й волоссє стало в мене диба.
16І став хтось — не бачив я лиця його, — тільки тїнь перед очима в мене; тихий повів — і я чую голос:
17Чи ж чоловік праведнїйший від Бога? й людина чистійша за Творця свого?
18Та ж ось він і слугам своїм не йме віри, і в ангелів своїх знаходить хиби;
19А скільки ж більш у тих, що живуть у глиняних хатинах, що основи їх у поросї, й вони борше, як міль, зникають.
20Між ранком і вечером вони розпадаються, й не доглянеш, як без слїду зникнуть.
21А чи ж із ними, не пропадають і почестї їх? Вони вмерають, не дійшовши до мудростї.