1Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають; гріб передо мною.
2Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне.
3О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене?
4Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти.
5Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть.
6Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх.
7Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь.
8Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра.
9І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу.
10Виступайте ж, усї, приступіть! я не найду мудрого між вами.
11Днї мої вже уплили, думи мої — думи дорогі серцю — вони розбиті.
12Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту.
13Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб — домівка моя; в темряві постелю я постїль собі;
14Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя.
15Де ж тут надїя моя? а чого я дожидаю, хто се побачить?
16У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.